Визнати не можна Закрити

Posted November 15th, 2012 at 5:01 pm (UTC+0)
Leave a comment

Українські вибори поставили західні країни перед дилемою: визнати їх демократичними не підніметься рука в жодного західного лідера чи авторитетної інституції, не визнати та ізолювати Україну Захід також не може. Хоча б тому, що тоді Віктор Янукович може різко повернути на Схід, та ще й отримати там певні преференції.

Він, Янукович, поки що не демонструє особливого поспіху та бажання опинитися в Митному союзі з Росією, Білоруссю та Казахстаном, не дивлячись на гарячі запрошення Володимира Путіна. Віктор Янукович має добрий приклад Білорусі, де дешевий газ дорого коштує країні, і де «пряники» дуже швидко закінчуються.

Але ніхто не знає, що робитиме Янукович, якщо опиниться у безвиході перед зачиненими дверима на Заході. Він часто робив те, чого прагматичні та логічні аналітики не сподівалися і не прогнозували.

Україна – не Білорусь, та й не Росія. Тут справді є політичний та медійний плюралізм, тут значно більше відкритості. Окрім того, Україну не так вже й легко ізолювати, надто вона велика. Та й ізоляція в першу чергу вдарить в першу чергу по тим людям, які є щирими прихильниками заходу. Адже, визнавши український авторитаризм за доконаний факт, Захід лише стимулюватиме українську владу діяти максимально авторитарно, і стосовно політичних опонентів, і стосовно громадських активістів.

Зрештою, делегітимізувати парламент, обраний з порушеннями, не погодилася навіть українська опозиція, яка ніби то є головним постраждалим від фальсифікацій.

Але визнавати такі вибори теж не можна. Адже це означатиме сигнал для влади, що будь-які фальсифікації та маніпуляції з законом, задіювання силових структур та судів може бути безкарною практикою. Напередодні 2015-го цей урок – не надто позитивний.

В цій ситуації максимально уважним треба бути саме до конкретних людей, які були причетні до фальсифікацій. Причому увага ця має бути як з боку Заходу, який має конкретні механізми впливу у вигляді віз чи можливості блокування рахунків, так і з боку опозиції, яка має домогтися прецедентів покарання винних а також змусити владу піти на стабільні та сталі домовленості щодо виборчих правил – щодо виборчого кодексу. 

Це необхідні дії для того, аби висновки таки були зроблені і безкарність не стала типовою ознакою української держави. Про це вже говорить чимало захдіних політиків та експертів, зокрема екс посол США в Україні Стівен Пайфер. Але для цього Заходу треба таки розмовляти з українською владою – через посередників, дуже жорстко, демонструючи серйозність намірів запроваджуючи конкретні санкції проти конкретних людей. Але розмовляти. Бо інакше мовчанка заходу посилюватиме бажання розмовляти зі Сходом. А там вміють говорити дуже переконливо.

Чи зміцнив Янукович українську незалежність?

Posted August 23rd, 2012 at 2:43 pm (UTC+0)
Leave a comment

Віктор Янукович стоїть четвертим у черзі українських президентів. Кожен з них запам’ятався по своєму: Леонід Крачук – кроками по здобуттю та утвердженню незалежності; Леонід Кучма – становленням нинішньої моделі економіки, фінансової системи, посиленням олігархату та справою Гонгадзе; Віктор Ющенко – спробами дати країні єдину національну ідентичність та постійними політичними чварами із політичними союзниками.

Віктор Янукович вже показав себе як лідер єдиної політичної команди, що спроможна на жорсткі дії, без сентиментів щодо законності, поваги до прав меншості, до політичних опонентів.

Порядок та стабільність – це гасло на прапорі Партії Регіонів, і воно цілком заслужене. З єдиним зауваженням, що порядок базується не на законі, а на ручному використанні силових структур, а стабільність означає не роботу ринкових та легальних механізмів, а монополізацію.

Янукович точно не став проросійським лідером, як на це багато хто очікував, оскільки його бажання власноруч керувати країною та одноосібно керувати доступом до ресурсів країни виявилося сильнішим, аніж бажання дешевого російського газу. Проте, Янукович цілковито знехтував гуманітарною складовою і дозволив російським радникам формувати політику у цій сфері, яка насправді визначає спосіб мислення людини.

Янукович спробував відповідати на уявні запити його виборців Сході та Півдня у частині забезпечення прав російськомовного населення, але насправді лише посприяв мовній федералізації країни, за якою триватиме федералізація і в інших форматах.

Янукович лишається чи не найтехнологічнішим президентом: він має стабільну політичну силу, яка не знає політичних штормів через внутрішню демократію, зате демонструє залізну дисципліну за порухом руки Михайла Чечетова; він контролює силові структури і суди вже практично не дозволяють собі «корупційних збоїв» у принципових для влади питаннях, таких як справи Тимошенко та Луценка; він використовує найкращих і найцинічніших політтехнологів, які свторюють йому уявних конкурентів на його електоральному полі і примушують опозицію грати за його правилами; він контролює найбільший в країні ресурс, окупувавши найприбутковіші державні посади близькими до сім’ї людьми; він має цілковиту лояльність ЗМІ через домовленості з власниками та контроль над державним регулятором.

Але він так і не став президентом всієї країни. Як і його попередник, він намагається відображати погляди лише однієї частини суспільства, не прагнучи знайти компроміс для всіх.

Проте, якщо цього компромісу не шукає Янукович, це не означає, що його не шукають українці. Цей компроміс у бажанні мати правову державу та захист кожного громадянина, у бажанні платити податки на утримання силових структур, щоби вони працювали в інтересах суспільства, а не однієї родини. Цей компроміс у бажанні мати нормальні умови для ведення бізнесу, а не у вирахуванні сум «відкатів» та ймовірності втрати своєї справи будь-якого дня. Компроміс у можливості говорити різними і багатьма мовами, без втручання держави та політиків у цю сферу, мати якісну сучасну освіту та медицину. Таких компромісів багато.

Віктор Янукович дуже добре кристалізує ті теми, які сьогодні об’єднують українців значно більше, аніж політичні гасла та лідери.

Україна: Back to USSR?

Posted July 17th, 2012 at 7:10 pm (UTC+0)
2 comments

Попри «мертвий сезон», градус української політики не падає. Політична сцена отримала нових і несподіваних гравців – голодувальників біля Українського дому, де головними є українська молодь родом із 90-х.

Доповнює картинку Олесь Доній, герой голодування у 90-ті. Він нині не лідер, він лише допомагає новому поколінню і каже, що воно має набити власні синці, аби стати сильнішим.

Хтось скаже, що за 20 років країна невпізнанно змінилася. Але сьогоднішні події біля Українського дому засвідчують, що в країні не змінилося головне – відносини між владою і суспільством і ставлення влади до людей.

12 голодуючих молодих людей, яких щоденно забирає швидка до лікарень, але кількість яких не падає, були б в центрі уваги у будь-якій нормальній країні. Але в Україні про них мовчить Президент, мовчить більшість телеканалів, та, що найгірше, до них байдуже суспільству.

Але це не єдине, чим голодування на граніті 2012 нагадує радянські часи. Чи не найбільшим дежа вю є кількість гебешників біля протесту.

Вся площа біля Українського дому нахабно оточена автівками спецслужб, аби протест не поширився далі і не розширився. Ці пусті припаркованні автівки старанно охороняють співробітники ДАІ і жодне інше авто там припаркувати не можна.

Всі наради протестувальників нахабно і не приховуючись фільмують на відео та фото камери кремезні хлопці, які старанно приховують власні обличчя, коли намагаються фотографувати їх.

Виборчі хроніки. Кінець сезону на фоні кризи

Posted July 9th, 2012 at 4:16 pm (UTC+0)
Leave a comment

Загальне тло

Минулого тижня український парламент пішов на канікули, що завжди характеризувало завершення політичного сезону. Нині політичні сезони вже залежать не від парламенту, роль якого впала до критично низького рівня.

Проте, нинішні парламентські канікули ознаменувалися початком політичної кризи, спровокованої ухваленням «мовного» законопроекту Колісніченка-Ківалова, а точніше кажучи, наближенням виборчої кампанії. Те, що цей законопроект є нічим іншим, аніж виборчою технологією, я писала не раз.

Але зараз цьому вже є цілком конкретні докази: Мустафа Найєм в Українській правді оприлюднив рознарядки Партії регіонів центральним штабам щодо месиджів кампанії, де одним із п’яти звернень до громадян є саме: «Возможность говорить на родном языке».

Криза проявилася у відставці спікера Володимира Литвина, що означає блокування законодавчого процесу, оскільки саме за його підписом ухвалені Радою Закони надсилають Президенту Януковичу. Це означає: якщо влада не хоче сумнівної легітимності прийнятих в останні дні законопроектів, або тих документів, які ще треба буде прийняти до виборів, то вона має або повернути Литвина, або обрати іншого спікера.

Доказ кризи – це скасування підсумкової прес-конференції Віктора Януковича, яка мала відбуватися в Українському домі, заблокованому протестувальниками проти мовного закону. Янукович просто не ризикнув потрапити до Українського дому, хоч перед тим спецпідрозділи міліції вдалися до спроби «зачистити» вхід від протестувальників із використанням сльозогінного газу.

Криза проявилася у неспроможності опозиції організувати масові протести та дати орієнтири для дій людей, які добровільно зібралися біля Українського дому. У п’ятницю лідер опозиції Арсеній Яценюк «благословив» учасників мітингу та по суті, «відпустив» людей з протесту. Проте, люди не розійшлися і акція триває вже без лідерів опозиції та політиків, перетворившись на громадський протест, який політики не спроможні очолити.

Позиції влади.

Напередодні виборів позиції Партії регіонів як партії влади залишаються доволі сильними. Соціологи відзначають, що навіть об’єднання опозиційних сил не дало їм можливості отримати переваги над партією влади.

Більше того, регіоналам вдалося нав’язати свій порядок ведення кампанії. Запустивши питання «мови», технологам регіоналів вдалося організувати  виборчий дискурс не довкола проблем, які незручні владі: зростання цін, корупція, низькі соціальні стандарти, а довкола так званої мобілізаційної теми «мови».

Фактично, для російськомовних українців, які так само були розчаровані економічною та соціальною політикою влади, тепер не лишається вибору, окрім підтримки саме Партії регіонів, яка довела, що є «своєю» саме для цієї категорії виборців. Натомість всі ті політичні сили, які виступили на захист української мови, для цієї частини електорату лишаються «чужими».

Звідси – 27,6% прихильників та перше місце за даними соціології центру Разумкова.

Опозиція.

Опозиція цілком зіграла в пропонований владою сценарій: не спромоглася завадити ухваленню законопроекту, а потім організувати достатній спротив та запропонувати план дій своїм прихильників.

Проте, мобілізаційний сценарій не надто вигідний опозиції, оскільки тоді вона не має шансів розширити коло своїх виборців окрім традиційного «помаранчевого електорату».

Більше того, конкуренція на цьому полі буде значно сильнішою, аніж на полі регіоналів, оскільки тут з об’єднаною опозицією буде конкурувати Свобода та УДАР Кличка.

Вже сьогодні рейтинг опозиції лишається нижчим, аніж рейтинг влади. За останніми даними, за опозицію готові голосувати 25,6 % виборців (дані соціологічної служби Центру імені Разумкова). Якщо така динаміка зберігатиметься, то опозиції буде складно посісти перше місце в перегонах і отримати дуже необхідну для неї психологічну перевагу напередодні президентських виборів 2015 року.

Комуністи

Економічна політика влади та низький рівень соціального забезпечення спричинили до росту рейтингу українських комуністів, який, за останніми даними складає понад 7%.

Нині комунсти розпочали масовану рекламну кампанію, суть якої – боротьба з корупцією. При цьому – абсолютно не відомо за які кошти проводиться дана рекламна кампанія, оскільки до офіційного початку виборів, політичні сили не мають звітувати про свій виборчий фонд та витрати з нього.

Треті сили.

Альтернатива або «треті сили», яких хочуть бачити в бюлетені біля 40% виборців, станом на зараз обмежуються двома політичними проектами, які можуть потрапити до парламенту – УДАРом Кличка та Вперед Україна Наталі Королевської. За Кличка готові проголосувати 9,7% виборців , за Королевську – 4,6%, що наближає її до подолання прохідного бар’єру та встановлення своєріжного рекорду.

Рекорд Королевської – це спроба наростити серйозний політичний рейтинг упродовж нетривалого часу, що раніше ще нікому не вдавалося. Попит на нових політиків та потужний фінансовий і медіа-ресурс із невідомих джерел – основна складова феномену росту рейтингу колишньої соратниці Тимошенко, яку опозицоінери нині підозрюють у співпраці з владою, зважаючи на активне сприяння та просування її в ЗМІ, в тому числі і в державних.

Лишаються шанси потрапити до парламенту і в ВО Свобода, яка на початку червня мала 3% прихильників.

Інших неспоідванок не буде. Парламентська колода буде розіграна згаданими вище політсилами. Розігриш вже почався, всі партії готуються до виборчих з’їздів та формують виборчі списки, які і складатимуть найбільший інтерес.

Бо від людей, які потраплять до парламенту, прямо залежить його якість.

Коли українська хата буде не «з краю»?

Posted June 22nd, 2012 at 2:27 pm (UTC+0)
Leave a comment

З України поїхали вболівальники шведи. Їхні враження, зібрані українськими журналістами, виявилися значно менш критичними, аніж всі очікували. Їм сподобався і табір на Трухановому, і фан зона і Київ, і смачна їжа, і українські дівчата. І до того всього вони не побачили в українській столиці злочинності та расизму, якими їх активно лякали власні ЗМІ.

Проте, волівальники щиро не знають, чи будуть радити відвідати Україну своїм друзям після закінчення Чемпіонату. Бо не знають, що тут ще можна подивитися і ніхто не склав собі праці зробити їм бодай мапи з цікавими для дозвілля місцями. Гвіздком сезону виявився хіба що Чорнобиль, рекламні тури до якого заполонили центр міста.

Натомість ні Пирогово, ні унікальний парк «Київська Русь», ні Мамаєва Слобода, ні Музей Арсенал, та інші цікаві для туриста об»єкти ніяк до туриста не потрапили. Цього просто ніхто не зробив – не порадив і не розказав, а що ще цікавого та оригінального є в Україні та Києві.

Це простий урок для українців, які досі за інерцією живуть за «залізним муром» і не прагнуть знайти свого місця у світі, запропонувавши іноземцям щось таке, чого вони ще не бачили, показавши власне, українське обличчя, зробивши його дружелюбним та привабливим.

Чим Україна цікава світові? Чим вона може привабити людей з інших країн? Чому сюди мають хотіти приїхати не лише ті, хто тут народився, чи чиї батьки були з цієї землі?

Це питання не лише про туризм та гроші. Це питання про місце України у світі.

Україна – дуже багато країна, і саме тому цілком самодостатня. Українці значно більше переймаються внутрішніми проблемами, аніж загальним світовим чи бодай регіональним контекстом. Українці значно більше сперечаються про мовні аспекти законів, аніж про зміну системи освіти, поширення інтернету та інноваційні технології.

І це робить Україну не просто річчю в собі, це робить її провінцією, яка не може показати, в чому вона може бути унікальною і що варто поставити в центр. Це вміння побачити себе збоку надзвичайно цінне в глобальному світі. Шанси на прориви мають лише ті нації, які здатні позбутися хуторянства і побачити свою унікальність в контексті світу, відкривши все це. В цьому рецепт успіху Сингапуру, Грузії та інших «успішних проривів».

Євро 2012 – один із уроків саме про це, про місце в світі країни, яка лише звикає бачити на своїх вулицях велику кількість іноземців та іноземних прапорів.

Україна дочекалася – Євро-2012 почалося

Posted June 8th, 2012 at 7:58 pm (UTC+0)
Leave a comment

Hочинається завершальний етап дійства, яке ще кілька років давало надію багатьом українцям – надію на модернізацію. За цим терміном – цілком конкретні речі: нові дороги, готелі, комунікації, реcторани, усміхнені митники, англомовні міліціонери, зрозумілі вказівники та чимало іншого.

Власне, все це в Україні мало бути під Євро. Цн сприймалося людьми як спроба стати частиною європейської спільноти, досягнувши мінімальних євростандартів та показавши європейським уболівальникам свою Україну. Бо немає кращої дипломатії, аніж дипломатія людська.

Проте, вже сьогодні українці масово тікають з Києва на час Євро. Бо місто очевидно не готове прийняти гостей та бути затишним ще й для киян. Відгороджені владою фан-зони більше нагадують гетто за традиційною сіткою і не викликають жодного бажання за ту сітку потрапити. Ціни на їжу кав’ярні підвищили, а на вулицях – натовпи людей, які не мають особливого розуміння, що їм робити в тому місті поза футболом.

Вже зараз українці рахують скільки коштували їм декілька нових транспортних розв’язок та покращена версія траси Київ-Львів. Бо загальні кошти на Чемпіонат, які були витрачені з державного бюджету, тобто з кишень українців, стали їм удвічі більшими, аніж очікувалося раніше.

Загальна сума витрат на Євро сягнула досить серйозної суми – 21 мільярд гривень. Це при тому, що за мільярд цілком можна було добудувати нову дитячу лікарню, що спроможна лікувати складні дитячі хвороби, і до якої в країні ні в кого не доходять руки. За ці гроші можна було б побудувати низку шкіл, яких не вистачає, спортивних майданчиків по всій країні і ще багато чого, значно потрібнішого, аніж, наприклад, нові потяги Хюндай та Шкода, які українськими коліями їдуть з тією ж швидкістю, що і стандартні поїзди, проте за вчетверо вищою ціною на квиток.

Замість ідеї націонльного піднесення Євро-2012 стало черговим розчаруванням, в першу чергу діями влади. Гроші не Євро не стали грішми українських підприємців, що могли б виконувати всі ці роботи з модернізації. Вони надійшли в кишені кількох кампаній, і, зрештою, кількох людей. Так що загальна маса бізнесу якогось інвестиційного «вливання» в економіку не особливо відчула.

А останнє розчарування – за європейськими фанами. Яких в Україні чекають недобудовані кемпінги, поганий сервіс та практично повна відсутність медичного забезпечення у європейському розумінні цього визначення. Їх дипломатичні зусилля щодо пропагування України в себе вдома по поверненню навряд чи чекатиме успіх, зважаючи, наскільки негативне інформаційне тло створене навколо України Віктором Януковичем та його оточенням.

Це той випадок, коли футбол виявився пов’язаним із політикою, яка лишається головним негативним тлом цієї країни. Можливо, саме тому, ідея проведення в Україні зимової Олімпіади, проголошена Януковичем, була сприйнята в країні зовсім стримано. Ідея можливості чергового «дерибану» для влади не надто надихає…

Мова як виборчий «дарунок» від технологів

Posted May 30th, 2012 at 6:54 pm (UTC+0)
Leave a comment

Вибори стартували. Стартували глобально – з командами політтехнологів, великими грішми та надактивним створенням віртуальної реальності.

Вибори стартували, бо в інформаційний простір різко і тотально повернулася тема мови, яка останні роки, в міжвиборчий період, чомусь була зовсім не актуальною.

Вибори повернулися, як повернулися в округи народжені там, в маленьких містечках та селах, бізнесмени, політики та зірки. І обвішали цілу країну своїми вдалими та не дуже фотозображеннями.

Вибори почалися, бо пенсіонери отримали додаткові сто гривень до пенсії від президента, який раптом згадав про соціальну політику та вирішив ініціювати ці самі 100 гривень доплати, і по продуктовому наборові гречки та згущівки з фотокарточкою добродія, який зараз ніби просто так дбає про малозабезпечних, але ще нагадає про себе у виборчому бюлетені.

Вибори стартували, бо пристрасті знову закипають. Вони змінюють тотальне розчарування та головний діагноз від простого люду: всі вони одинакові. Мовний законопроект дуже вдало показує, що не всі, що одні ніби захищають україномовних українців, а інші – також ніби захищають українців, але російськомовних. Тож здавалося б зрозумілий і чіткий діагноз української політичної хвороби – використання влади як інструменту доступу до ресурсу, а не як інструмент побудови держави та стратегування політики – тепер вже й не такий очевидний,  адже є ті,  хто захищає мову,  і хто проти…

Ідеальна технологія. Далі буде щось зі стандартного набору: скандал з «педофілами, гомосексуалістами», чи ще чимось таким, що має мінімальний стосунок до реального життя мільйонів українців.

Такі ігри вигідні багатьом: медіям, бо дають скандал, а значить рейтинг; політикам, бо відволікають від головного питання: а де покращення нашого життя вже сьогодні і що кожен політик зробив для його покращення; політтехнологам, бо такі нехитрі схеми керування масовою свідомістю за допомогою натискання на хвору мозоль, дають максимальний ефект і великі гроші.

Але вони не вигідні більшості: вчителям та лікарям, які лишаються затиснутими в бюджетні лещата і не мають можливості інакше працювати та заробляти; підприємцям, які затиснуті в лещата корупції та рейдерства під прикриттям силових структур; молоді, яка затиснута в лещата безвідповідальної політики, яка не творить умови для інновацій та простір для реалізації кожної молодої людини, а займається заробітком та передвиборчим популізмом.

Це все не нове. Це все вже було. Кожні вибори в Україні схожі, як близнюки: мова, недоторканність, пільги, дотації. Але після виборів та шоу наступають будні…

Політикоімітатори

Posted May 25th, 2012 at 5:16 pm (UTC+0)
Leave a comment

Українська політика «вдало» створює специфічний антураж до Євро 2012. Напередодні Чемпіонату, коли у країні вже сотні іноземних журналістів, які перед початком футболу мають написати про Україну, вітчизняні політики, вирішили влаштувати чергову серію «драми про мову». З усіма відповідними атрибутами – закривавленими депутатами, порваними сорочками, літаючими скляними пляшками над головою у спікера.

Що дасть регіоналам внесення законопроекту Ківалова- Колісніченка саме зараз? Очевидно, що на фоні тотального падіння рейтингу у своїх базових російськомовних регіонах, регіонали хочуть надолужити втрачене, демонструючи наскільки «рішуче» вони захищають їхнє право на російську. Наскільки це буде аргументом для людей, які переважно чекали «покращення власного життя вже сьогодні»? Питання риторичне, адже йдеться не прораціональність, а про мову.

Немає жодного сенсу зараз вдаватися до мільйонного аналізу про те, яку мова насправді дискримінують в Україні. Про все це написано і переписано. Зауважу лише: моя донька на питання як багато дітей розмовляються українською в її третьому класі української школи в Києві не лише на уроках, але й на перервах, відповідає: я, Тереза, та Тетяна Миколаївна. Добре, що хоч із вчителькою дитині пощастило, інакше цілком може з’явитися комплекс неповноцінності від того, що серед 38 дітей лише двоє говорять українською.

Варто повернутися до політиків, які свідомо загострюють ситуацію, вкотре маніпулюючи емоціями мільйонів, аби здобути навіть не російську мову, а лише електоральні бали.

Це такий стиль української політики: не виконувати обіцянки, а гратися в ігри, напередодні виборів натискаючи на найбільш болючі місця українського суспільства.

Це стиль політики – грати на темах, які постійно дестабілізують ситуацію та розривають країну навпіл, замість того, аби пропонувати щось, що країну об’єднує, наприклад, реальну боротьбу з корупцією.

Це стиль політики, коли депутати закриваються від людей кількаметровими сталевими парканами і бояться показатися на очі людям, тисячі з яких стихійно приходять під парламент.

Це той самий радянський стиль, коли після засідання депутати не виходять на вулицю через двері, а тікають від людей підземними переходами, побудованими ще в радянський час з метою конспірації, до інших приміщень ради на сусідські вулиці.

Це той недолугий  політичний стиль, який будь-яку перемогу завідомо робить пірровою, бо вона обертається ще більшими поразками і ще більшою недовірою.

Навряд чи цей стиль взагалі варто називати політикою. Адже політика передбачає раціональні пропозиції та дії щодо побудови систем, правил гри, працюючих балансів та противаг,  домовленостей та консенсусів.

Тут йдеться про протилежне – про розбалансування, радикалізацію та відсутність будь-яких компромісів. Це не політика, це лише її імітація. І самі такі політикоімітатори знову вирішили пограти вже давно крапленою «мовною картою» напередодні виборів та напередодні Євро.

Коли зазвучить «Імпічмент»?

Posted May 16th, 2012 at 1:46 pm (UTC+0)
Leave a comment

Два роки тому, коли Конституційний суд віддав у руки Віктора Януковича всю владу, ми писали про те, що повнота влади в першу чергу означає одне – повноту відповідальності. З того моменту, відповідальність за ситуацію в країні несе одна людина – Віктор Янукович.

Він обіцяв повноту влади трансформувати в проведення повномаcштабних структурних реформ. Певні дії, названі «реформами», в країні відбулися. Проте, вони не змінили ні структури, ні системи, ні підходів. Відтак, ефекту від цих дій українці так і не відчули.

Саме звідси різке падіння рейтингу Віктора Януковича та Партії влади, яку нині випереджає опозиціне об’єднання «Батьківщини» Тимошенко та Фронту Змін Яценюка.

Віктор Янукович, натомість трансформував повноту влади в інше – в монополізацію, або як кажуть мої колеги з Дому свободи – фамілізацію економіки України. І відбувається це через окупування основних державних посад в країні людьми, які є близькими до родини президента, а саме до його сина Олександра.

Януковичу навіть вдалося створити яскравий символ цієї монополії – власний маєток Міжгір’я. Маєток вражає розмірами та розкішшю, і він точно не відповідає європейській традиції скромності політичних лідерів.

Зате, він користується особливою увагою європейських журналістів, які вже почали знімати шокуючі сюжети про багатство у бідній країні. Міжгір’я та Віктор Янукович надто разюче виглядають на фоні інших картинок, які також заполонили західні ЗМІ – фото Юлії Тимошенко та її синців з Качанівської колонії на Харківщині.

За ці два роки повної влади Віктор Янукович не надто тішив українців власною присутністю у публічному просторі, не намагаючись переконувати у правильності власної політики, без намагань втримати довіру власного народу.

Тепер вже його самого не надто тішать запрошеннями і пристуністю іноземні лідери. Вони приїжджають дуже рідко, спочатку показово відвідуючи Тимошенко, а вже потім передають «послання» йому, не уникаючи при цьому жорстких публічних заяв.

Янукович став першим українським президентом, який втратив можливість балансу, зіпсувавши стосунки як із Заходом, так і зі Сходом.

Щоправда, вся ця невтішна картина не доповнюється однією важливою деталлю – сильною опозицією. Попри втрату низки перспектив, Янукович чітко розчистив поле можливих політичних конкурентів, позбавивши бодай можливості появи таких конкурентів через монополізацію капіталів та інформаційного простору.

Ймовірно, саме через це українська опозиція досі не промовила слова «імпічмент». І хоч цей факт лише підкреслює слабкість опозиції, цілком ймовірно, що це слово все частіше лунатиме вже в новому парламенті, якщо до нього потрапить критична маса тих, хто не боятиметься його промовляти вголос.

Президент в ізоляції

Posted May 8th, 2012 at 4:20 pm (UTC+0)
2 comments

Віктор Янукович за два роки свого президентства пережив декілька етапів. Спочатку міжнародна спільнота намагалася порозумітися з новим українським лідером, даючи йому чимало шансів та можливостей до конструктивної співпраці. Міжнародна спільнота, яка нині різко критикує кожен крок Януковича, тоді дуже стримано відреагувала на повернення повноважень Януковичу Конституційним судом у неконституційний спосіб та на багато інших речей, які засвідчували авторитарний стиль керівництва нового українського лідера.

Далі був період попереджень: тоді з Януковичем спілкувалися, але попереджали про наслідки від переслідування опозиції, використання суду та прокуратури на власний розсуд.

Потім Януковичу писали критичні заяви про неприпустимість вибіркового правосуддя щодо політичних опонентів. Відповідні листи він отримував і від Ангели Меркель, і від Хіларі Клінтон, і від Європейської народної партії, яку український МЗС привселюдно назвав «фан клубом» Юлії Тимошенко.

Тепер почався новий етап – етап ізоляції Віктора Януковича. Більшість європейських лідерів відмовили йому у присутності на Чемпіонаті Європи з футболу, який відбуватиметься в Україні і Польщі. VIP ложа на Олімпійському ризикує лишитися без іноземних гостей, тоді її доведеться заповнювати винятково представниками української влади. Ніхто з президентів центральної та східної Європи не згодився приїхати на самміт до Ялти.

Через геополітичне становище українські лідери завжди мали можливість маневру: псуючи стосунки із Заходом, могли повернутися до Сходу, маючи погані стосунки з Росією, діставали підтримку ЄС. Парадокс в тому, що Віктора Януковича не хочуть бачити не лише в Європі. Він примудрився одночасно зіпсувати стосунки і з Володимиром Путіним, який не запросив сусіда та колегу Януковича на інавгурацію до Москви.

Останні місяці Віктор Янукович майже постійно вдома.

Проте, варто пам’ятати, особиста ізоляція – етап не останній. За нею починаються санкції. І це слово вже досить часто лунає на різних публічних заходах. Санкції будуть проблемою не лише Віктора Януковича, їх відчують всі, хто веде бізнес  в Україні, в першу чергу – великий бізнес.

  • Page 1 of 2
  • 1
  • 2
  • >

Автор

Вікторія Сюмар

Вікторія Сюмар

Виконавчий директор Інституту масової інформації. Член Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України. Викладач Інституту журналістики Національного університету імені Тараса Шевченка.
Працювала у численних українських та іноземних ЗМІ, таких як радіо «Континент», «Громадське радіо», видання «UАtoday», радіостанція «Voice of America».  Закінчила історичний факультет Національного університету імені Тараса Шевченка.

Архів

Календар

March 2024
M T W T F S S
« Nov    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031