Два роки тому, коли Конституційний суд віддав у руки Віктора Януковича всю владу, ми писали про те, що повнота влади в першу чергу означає одне – повноту відповідальності. З того моменту, відповідальність за ситуацію в країні несе одна людина – Віктор Янукович.
Він обіцяв повноту влади трансформувати в проведення повномаcштабних структурних реформ. Певні дії, названі «реформами», в країні відбулися. Проте, вони не змінили ні структури, ні системи, ні підходів. Відтак, ефекту від цих дій українці так і не відчули.
Саме звідси різке падіння рейтингу Віктора Януковича та Партії влади, яку нині випереджає опозиціне об’єднання «Батьківщини» Тимошенко та Фронту Змін Яценюка.
Віктор Янукович, натомість трансформував повноту влади в інше – в монополізацію, або як кажуть мої колеги з Дому свободи – фамілізацію економіки України. І відбувається це через окупування основних державних посад в країні людьми, які є близькими до родини президента, а саме до його сина Олександра.
Януковичу навіть вдалося створити яскравий символ цієї монополії – власний маєток Міжгір’я. Маєток вражає розмірами та розкішшю, і він точно не відповідає європейській традиції скромності політичних лідерів.
Зате, він користується особливою увагою європейських журналістів, які вже почали знімати шокуючі сюжети про багатство у бідній країні. Міжгір’я та Віктор Янукович надто разюче виглядають на фоні інших картинок, які також заполонили західні ЗМІ – фото Юлії Тимошенко та її синців з Качанівської колонії на Харківщині.
За ці два роки повної влади Віктор Янукович не надто тішив українців власною присутністю у публічному просторі, не намагаючись переконувати у правильності власної політики, без намагань втримати довіру власного народу.
Тепер вже його самого не надто тішать запрошеннями і пристуністю іноземні лідери. Вони приїжджають дуже рідко, спочатку показово відвідуючи Тимошенко, а вже потім передають «послання» йому, не уникаючи при цьому жорстких публічних заяв.
Янукович став першим українським президентом, який втратив можливість балансу, зіпсувавши стосунки як із Заходом, так і зі Сходом.
Щоправда, вся ця невтішна картина не доповнюється однією важливою деталлю – сильною опозицією. Попри втрату низки перспектив, Янукович чітко розчистив поле можливих політичних конкурентів, позбавивши бодай можливості появи таких конкурентів через монополізацію капіталів та інформаційного простору.
Ймовірно, саме через це українська опозиція досі не промовила слова «імпічмент». І хоч цей факт лише підкреслює слабкість опозиції, цілком ймовірно, що це слово все частіше лунатиме вже в новому парламенті, якщо до нього потрапить критична маса тих, хто не боятиметься його промовляти вголос.
