Парафування Угоди про асоціацію з Європейським Союзом повинно стати поштовхом до наполегливої роботи. Угода містить положення, які українські чиновники повинні розглядати як  «дорожню карту» на шляху до Європи. Водночас ризики відтермінування підписання угоди є дуже суттєвими.

30 березня 2012 року керівники делегацій на переговорах України і Європейського Союзу парафували текст Угоди про асоціацію між Україною і ЄС. Невід’ємною частиною цієї угоди є положення про створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі.  Однак переговори завершені стосовно лише політичної частини угоди, а положення про зону вільної торгівлі будуть ще доопрацьовувати.

Відтак 30 березня відбулася технічна процедура, яка засвідчує лише завершення переговорів в цілому.  Особливого значення парафування угоди зараз не має, оскільки у стосунках між Європою і Україною практично нічого не змінюється. Для того, щоб угода вступила в силу, її потрібно підписати, а потім український парламент та парламенти 28 країн-членів ЄС (включаючи Хорватію, яка стане членом ЄС 1 липня 2013 року), а також Європейський парламент повинні її ратифікувати.

Водночас сторони домовилися про продовження переговорів щодо положень про зону вільної торгівлі. 30 березня представники сторін скріпили підписами лише першу і останню сторінки, а остаточно всі питання будуть узгоджені приблизно до осені. Питання про утворення зони вільної торгівлі перебуває у компетенції ЄС і не вимагає ратифікації державами-членами ЄС. Відтак, після підписання Угоди про асоціацію її положення щодо утворення зони вільної торгівлі можуть набути чинності вже через півроку.

Можна припустити, що Європейський Союз вибрав таку лінію поведінки, щоб уникнути зайвої помпезності при парафуванні угоди. На XV Саміті Україна-ЄС 19 грудня 2011 року у Києві українську делегацію очолював Президент України Віктор Янукович, а Європейський Союз представляли Президент Європейської Ради Герман Ван Ромпей та Президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу. Українська сторона могла б використати парафування угоди для демонстрації відсутності проблем у взаємних відносинах, проте європейці намагалися цього уникнути. Парафування угоди відбулося у максимально робочому режиму, без журналістів. Сторони обмежилися лише протокольними фотографіями.

Очевидно, що до жовтневих парламентських виборів в Україні ця Угода не буде підписана і для цього є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. До об’єктивних належить, насамперед, необхідність завершення переговорів щодо зони вільної торгівлі, узгодження тексту угоди  та  її переклад всіма офіційними мовами Європейського Союзу. Як правило, з часу парафування угоди до її підписання всі процедури займають щонайменше півроку. Водночас для України суб’єктивні чинники є значно важливіші. Європейці не погодяться підписати угоду до парламентських виборів, які повинні стати тестом для України щодо дотримання демократичних процедур. Ці вибори стануть лакмусовим папірцем справжніх цінностей української влади. Тому можна сподіватися на підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом не швидше 2013 року.

Риторика українських високопосадовців, щоправда, змушує сумніватися у тому, що навіть через рік ця угода буде підписана. Коментарі міністра закордонних справ Костянтина Грищенка про те, що «українська влада не допустить, щоб їй вказували як треба поступати», свідчать про те, що вимоги європейців про дотримання європейських цінностей українська влада розглядає як втручання у внутрішні справи країни. Грищенко також дозволив собі доволі недипломатичне висловлювання про те, що «ми звикли працювати інколи по 16 годин за нашу зарплату, в ЄС звикли працювати не більше 8 годин за їхню зарплату». Виходить, що ліниві європейці не хочуть працювати так, як працелюбні українці, і тому угода буде підписана нескоро.

Більш того, українські урядовці продовжують вважати, що ця угода більше потрібна Європейському Союзу, ніж Україні. Костянтин Єлісєєв, заступник міністра закордонних справ і представник України при ЄС, заявив що, «ціна [угоди] є високою. Йдеться про напрям руху найбільшої європейської країни».

Таке шантажування Європейського Союзу не може не викликати зворотного опору. Радник високого представника ЄС із зовнішньої політики Піркка Тапіола, виступаючи у Вашингтоні, дав чітко зрозуміти, що ЄС не має «запасного плану». Якщо Україна не дотримуватиметься демократичних процедур та цінностей, то ЄС не буде підписувати угоду. Міністри закордонних справ країн-членів ЄС погодилися, що угоду не буде ратифіковано без зміни політичної ситуації в Україні.

Водночас є шанс, що зона вільної торгівлі може запрацювати і до ратифікації  Угоди про асоціацію парламентами країн-членів ЄС. Заступник міністра закордонних справ України Павло Клімкін, який парафував угоду з ЄС, заявив, що Україна розраховує на новий порядок набуття чинності угоди. Цей порядок передбачає лише ратифікацію Європейським парламентом і Верховною Радою України. Однак, якщо українська влада не продемонструє прогресу у царині верховенства права, демократії та прав людини, ЄС не підпише угоди.

Угода про Асоціацію з Європейським Союзом є надзвичайно важливою для України. Положення угоди повинні стати дороговказом для масштабних реформ і засвідчити належність України до європейської цивілізації. Інакше кажучи, Угода про асоціацію потрібна насамперед Україні.

Європейський Союз, парафуючи Угоду про асоціацію, посилає потужний сигнал саме до всього українського суспільства, а не лише до її керівництва. У великій шаховій грі «Схід-Захід» зараз хід за Україною.