4 березня 2012 р. відбулися вибори президента Російської федерації. Як і очікувалося, Путін переміг у першому турі голосування, набравши 64% голосів виборців. Чого можна очікувати від повернення Путіна на найвищу посаду в Росії? Що зміниться в українсько-російських економічних відносинах?
Для того, щоб говорити про перспективи українсько-російських економічних відносин, слід спочатку оглянутися назад і проаналізувати динаміку цих відносин від часу обрання Віктора Януковича Президентом України.
Хоча президентом Росії у той час був Дмитро Медведєв, а Путін займав посаду прем’єр-міністра, ці російські лідери вже прийняли рішення, що наступним президентом Росії буде саме Володимир Путін. Відтак можна стверджувати, що перебуваючи у тіні, Путін здійснював повний контроль над зовнішньоекономічною політикою Росії. Аналіз динаміки російсько-українських відносин за минулі два роки дає змогу зробити прогноз подальшої політики Росії щодо України.
По-перше, відновлення нормальних економічних зв’язків з Росією було в центрі зовнішньоекономічних пріоритетів Віктора Януковича. Оскільки Росія є основним зовнішньоторговельним партнером України, а з часу Помаранчевої революції українсько-російські відносини різко погіршилися, то відновлення дружніх і взаємовигідних стосунків з Росією стало першочерговим завданням Януковича.
По-друге, піком українсько-російських відносин були Харківські угоди.
21 квітня 2010 року в Харкові Янукович і Медведєв підписали міждержавну угоду про продовження на 25 років терміну перебування Чорноморського Флоту Росії на території України. За цю уступку Росії українська сторона отримала знижку на ціну російського газу у розмірі 100 доларів США за тисячу кубічних метрів.
Янукович був дуже задоволений досягнутими домовленостями. «Україна протягом найближчих 10 років отримає реальний інвестиційний ресурс, який, за підрахунками фахівців, буде складати 40 млрд доларів», – заявив тоді Віктор Янукович. Водночас Путін охарактеризував цю угоду як надто дорогу для Росії. «Та ціна, яку ви викотили, – вона позамежна. Я за ці гроші з’їв би вашого президента і Януковича разом взятих. Таких грошей не вартує жодна база в світі», – заявив Путін в Києві 27 квітня 2010 року.
По-третє, взаємне розчарування наступило дуже швидко. Обидві сторони мали завищені очікування від економічної співпраці. Росія очікувала на подальші поступки зі сторони України, натомість українська сторона мала низку своїх вимог.
Про ставлення російського керівництва до прагнення української сторони досягти економічних преференцій стало зрозуміло вже на українсько-російському економічному форумі, який пройшов у Києві 18-19 травня 2010 р. Українські бізнесмени тоді попросили про прямий доступ до газу в Центральній Азії. Медведєв відповів різкою відмовою, а також наголосив, що Росія не збирається змінювати своїх планів щодо Північного та Південного потоків транспортування російського газу до Європу в обхід України.
Найчіткіше загальне розчарування ставленням російських лідерів до України озвучив тоді депутат від Партії Регіонів Володимир Ландик. «Росія – це дуже хитра, зухвала країна. Вона вже не єльцинська. Це він говорив: «Просинаєшся и думаєш, що ти зробив для України». Ці вже прокидаються і думають: що вкрасти в України» – заявив український політик в інтерв’ю «Газеті по-українськи».
Відтак розчарування від відсутності прогресу в економічних відносинах наступило дуже рано. З підписанням Харківських угод українці також сподівалися на співпрацю у літакобудуванні, кораблебудуванні тощо. Однак Росія надала пріоритет своєму літаку Sukhoі Superjet над спільним проектом АН-148, поступово відмовляється від використання українських двигунів для гелікоптерів, свої кораблі з Севастополя росіяни ремонтують у Болгарії. Відтак почуття фрустрації, того, що росіяни не виконали своїх обіцянок, охопило значну частину української еліти. Ілюзії щодо різкого поліпшення стосунків між країнами з приходом до влади Януковича, якого розглядали як проросійського кандидата, почали стрімко розвіюватися.
Отже, тепер можемо окреслити ті основні напрямки, за якими будуть реалізовуватися відносини між Україною і Росією.
Росія має список вимог до України, які Янукович так і не виконав.
Мабуть невипадково напередодні президентських виборів російський тиск на Україну різко посилився. Це можна трактувати як елемент передвиборчої кампанії, де Путін інтенсивно використовував агресивну риторику. Загалом з часу підписання Харківських угод Росія намагається досягти дві основні цілі в Україні.
Найперше це стосується української газотранспортної системи. Росія давно прагне отримати контроль над українською ГТС, однак українська сторона чинить активний спротив і це не може не сердити Росію. Янукович, втративши шанс змінити формулу обчислення ціни газу під час підписання Харківських угод, зараз усілякими силами намагається переписати газовий контракт. Український президент прагне отримати «справедливу ціну», в той час як Росію повністю влаштовує існуючий контракт.
Росія, у свою чергу, зацікавлена в отриманні контролю над українською ГТС. Це бажання таке сильне, що Путін, коментуючи купівлю білоруської системи, привітав усіх з тим, що Газпром купує 100% української газотранспортної системи.
Путін очевидно втомився від нескінченних газових переговорів і навіть заявив, що Україна «п’є з Росії кров». Через відсутність поступок зі сторони України Росія нещодавно перейшла до погроз у газових питаннях. Глава Газпрому Олексій Міллер заявив, що політика Києва може призвести до того, що ГТС перестане існувати як технічний об’єкт.
«Якщо, як можна почути в Україні, ГТС – це історичний скарб, то, очевидно, її місце в музеї», – заявив глава Газпрому 16 січня 2012 р. Офіційний представник Газпрому Сергій Купріянов 22 лютого заявив, що «після реалізації всіх запланованих Газпромом газотранспортних проектів … транзитне значення України для експорту російського газу дорівнюватиме нулю».
Той факт, що численні переговори не просунули сторони у вирішенні газових питань і переговори зайшли у глухий кут, визнали українські урядовці. 2 березня 2012 р. голова правління НАК «Нафтогаз України» заявив, що «на своєму рівні ми вичерпали всі можливості подальшого переговорного процесу. Тепер він буде продовжуватися між керівниками двох держав». Відтак тепер особисто Путін буде вирішувати газові питання з Україною.
Ще однією зовнішньоекономічною метою Росії є приєднання України до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану. За планом Путіна, цей Митний союз у майбутньому має перерости у Євразійський союз. І хоча у своїй первинній статті для газети «Известия» Путін, описуючи прогрес інтеграційних процесів, не згадав Україну, однак їй відводиться значна роль у планах Кремля. За його словами, Україна рано чи пізно приєднається до Митного союзу. «Інтереси економічного характеру, прагматичний погляд на речі не можуть не заставити наших українських колег проявити інтерес до цього утворення», – наголосив російський лідер.
Ще однією ідеєю Путіна є зона вільної торгівлі країн СНД, яку підписали керівники урядів країн СНД 18 жовтня 2011 р. в Санкт-Петербурзі. Раніше передбачалося, що парламенти одночасно ратифікують її. Зараз українська сторона заявляє, що не готова до розгляду цієї угоди у парламенті.
Небажання активно залучатися до пострадянської інтеграції зумовлена прагненням України продовжувати європейську інтеграцію як пріоритетний напрям зовнішньоекономічної політики. Відтак Україна погоджується лише на співпрацю з Митним союзом у форматі 3+1, що очевидно не подобається російському керівництву.
Тепер подивимося на перспективи українсько-російських економічних відносин.
Українсько-російські відносини будуть дуже непростими і не варто очікувати покращення економічних стосунків.
З Росією ставатиме важче домовлятися. З 1 січня 2012 р. Митний союз запрацював на повну потужність. Оскільки Росія контролює там прийняття рішень, то можна очікувати, що в разі виникнення непорозумінь з російською стороною, проблеми в України також виникнуть з іншими країнами-членами Митного союзу.
Нещодавня «сирна війна», яка в принципі ще не закінчилася, показує справжнє ставлення російського керівництва до України. Розпочалося все з того, що головний санітарний лікар Росії прирівняв українців до тварин. Як слушно зауважив Азаров, «хіба б дозволив головний санітарний лікар України щось подібне говорити на адресу прем’єр-міністра Росії? Він би завтра вилетів з роботи». Зрозуміло, що такі висловлювання російського чиновника неможливі без мовчазної згоди найвищого керівництва Росії.
Навіть палкі прихильники Росії в Україні вважають, що українсько-російські стосунки з обранням Путіна погіршаться. Так, лідер українських комуністів Петро Симоненко вважає, що позиція Росії у стосунках з Україною буде більш прагматичною і відносини між Москвою і Києвом погіршаться.
Нарешті, окрім усіх об’єктивних труднощів україно-російських відносин, додатковою проблемою є особисте неприязне ставлення Путіна до Януковича. Російський лідер не забув як 27 жовтня 2010 р. група Femen влаштувала протест проти його візиту до Києва і знову відзначилися під час виборів президента Російської федерації. У 2010 році Янукович ніяк не прореагував на виступи активісток, що розлютило Путіна і той, відмовившись від обіду з українськими бізнесменами, достроково покинув Київ. Стосунки двох президентів є далекими від приятельських.
Зважаючи на всю складну історію відносин України та Росії та їх керівників, новий-старий лідер Росії буде дуже важким співрозмовником для Віктора Януковича і на того чекають непрості часи. Зараз навряд чи можна чекати на покращення українсько-російських економічних стосунків.
