На зустрічі з українським президентом у Ялті 12 липня Володимир Путін заявив, що не збирається насильно затягувати Україну в Митний союз Росії, Казахстану та Білорусі. Водночас він висловив жаль, що Україна не бажає приєднатися до цього об’єднання і запропонував серйозно прорахувати вигоди від приєднання до Митного союзу.
Щоб підкреслити вигоди від Митного союзу (МС), російський президент навів приклад Білорусі.
За словами Путіна, “розрахунки показують, що Білорусь лише за рахунок зниження цін на енергоносії при приєднанні до Митного союзу при його створенні отримала плюс 16 відсотків ВВП”.
Таке твердження російського лідера видається дуже цікавим.
Чи справді Білорусь отримала такий поштовх в економічному розвитку?
Нагадаю, що 28 листопада 2009 року Медведєв, Лукашенко і Назарбаєв домовилися в Мінську про утворення з 1 січня 2010 року єдиного митного простору, що передбачало запровадження єдиних заходів митного і немитного регулювання. Єдиний Митний кодекс для трьох країн вступив в дію у липні 2010 року, а з 1 липня 2011 року митні кордони між країнами були ліквідовані і перенесені на зовнішній периметр. Тому якщо говорити про вплив МС на Білорусь, то очевидно відлік слід починати не швидше як з 2010 року.
Так от, за даними Міждержавного статистичного комітету СНД, темпи економічного зростання в Білорусі у 2010 році становили 7,7%, у 2011 – 5,3%, а за перше півріччя 2012 року – 2,9%. Відтак приріст валового внутрішнього продукту від початку 2010 року і до другої половини 2012 року становив 16,7%.
Якщо вірити російському президенту, що все зростання виробництва товарів і послуг у Білорусі за останні два з половиною роки було наслідком приєднання до МС. Виходить, що без вступу до цього економічного об’єднання економіка Білорусі взагалі б не розвивалася. Очевидно, що таке твердження є хибним, а відтак слова Путіна вводять в обману необізнаних читачів.
Звичайно, ліквідація бюрократичних процедур та митного контролю на внутрішніх кордонах до певної міри посприяли розвитку внутрішньосоюзній торгівлі. Основним показником результативності МС може бути товарообіг між країнами-членами об’єднання. У 2011 році товарообіг між Росією і Білоруссю виріс на 38,5%, а між Росією і Казахстаном – на 29,4%. У той же час товарообіг між Росією і Україною, яка не є членом МС, виріс на 36,2%.
Особливе значення для розвитку кожної країни має експорт, тому доречно подивитися на динаміку експорту до Росії – найпотужнішої країни МС. У 2010 році експорт з Білорусі до Росією зріс на 46,1%, а у 2011 році – на 39,4%. У той же час експорт з України до Росії зріс на 53,8% у посткризовому 2010 році і на 43,4% у 2012 році. Ці дані свідчать, що країна не обов’язково повинна бути членом МС для того, щоб збільшувати обсяги взаємної торгівлі.
Виступаючи у Ялті Володимир Путін наголосив, що ні Росія, ні інші члени Митного союзу не будуть нікому нічого нав’язувати. Тим самим він несподівано пом’якшив свою риторику, оскільки раніше Україна займала значне місце в планах розширення Митного союзу і в перспективі – формування Євразійського союзу.
До певної міри така зміна тональності зумовлена труднощами, які зараз переживає Митний союз. Із самого початку утворення МС справи йшли далеко не гладко. У 2010 році Білорусь вимагала зменшити експортне мито на російську нафту для її нафтопереробних заводів і погрожувала не підписувати Митний кодекс. Білорусь навіть подала скаргу на Росію в Економічний суд СНД. Переговори були настільки жорсткими, що 28 травня Путін оголосив, що Митний союз почне працювати без Білорусі. Білоруський президент тримався до останнього – лише коли Росія пішла на поступки, він схвалив ратифікацію єдиного Митного кодексу. Саме тому для Росії і Казахстану Митний кодекс вступив в силу з 1 липня, а для Білорусі – з 6 липня 2010 року. Відносини між країнами МС доволі часто є далеко від гармонійних, особливо сильним було невдоволення у Білорусі та Казахстані від зростання цін унаслідок початку роботи МС.
Згідно з планами Путіна, МС повинен розширюватися, однак ці процеси наштовхується на серйозні перешкоди. 19 жовтня 2011 року було оголошено, що Киргизія приєднається до МС, однак процес вступу сильно затягнувся. Для вступу Киргизії до МС замало просто політичного рішення, оскільки ця країна є членом Світової організації торгівлі (СОТ). Вступивши до СОТ у 1998 році Киргизія погодилася на дуже низькі, практично нульові ставки мита. Оскільки в МС ставки мита є вищими, то тепер Киргизія повинна провести переговори з іншими членами СОТ, на що піде певний час. Зважаючи на незначний економічний потенціал Киргизії, рішення про вступ цієї країни до МС матиме більше політичне значення, ніж економічне. Росія має значні економічні важелі впливу на поведінку Киргизії, оскільки ця країна суттєво залежить від російської допомоги та доступу на російський ринок. Очікується, що Киргизія може стати членом МС наприкінці 2013 року або у 2014 році. Можна сказати, що якщо Киргизія вступить до МС, то це буде зроблено швидше від безвиході, ніж від прагнення до глибшої інтеграції.
Тільки після вступу Киргизії до МС можна буде розглядати питання про членство Таджикистану, який зараз не має спільних кордонів з трьома дійсними членами МС. Гіпотетично таке членство розглядається, але до практичного втілення цього наміру ще дуже далеко. Таджикистан буде пильно вивчати досвід Киргизії і тільки якщо він буде успішним, то лише тоді будуть можливі якісь конкретні кроки.
Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизія і Таджикистан є членами Євразійського економічного співтовариства. Володимир Путін оголосив амбітні плани щодо перетворення ЄврАзЕС у Євразійський союз, однак позиції потенційних членів щодо принципів його функціонування є доволі відмінними. 19 березня 2012 р. на саміті ЄврАзЕС російський президент запропонував створити Євразійський економічний союз, у якому всі міжнародні договори будуть прийматися рішенням Вищої євразійської економічної ради. Таким чином рішення приймає наднаціональний орган без участі окремих держав і ці рішення є обов’язковими для виконання усіма членами союзу. Однак Путін отримав доволі прохолодну відповідь від свого найбільшого союзника – Білорусі. Білоруський президент угледів у цьому ризики для суверенітету Білорусі. На думку Лукашенка, нове утворення можна назвати Євразійським єдиним економічним простором, а угоди з третіми сторонами спочатку повинні бути схвалені національними парламентами. Незважаючи на те, що Білорусь і Росія формально утворили єдину союзну державу, Лукашенко не готовий йти на обмеження суверенітету Білорусі. Білорусь і Казахстан також висловилися проти ідеї запровадити спільну валюту.
Наявність серйозних розбіжностей у підходах до принципів функціонування різних інтеграційних об’єднань на пострадянському просторі не дозволяє ефективно розширювати діяльність Євразійського економічного співтовариства чи Митного союзу.
Узбекистан зупинив своє членство в ЄврАзЕС у 2008 році і немає наміру приєднуватися до МС. Президент Іслам Карімов назвав Митний союз політично мотивованою інтеграцією. Під час офіційного візиту Володимира Путіна в Ташкент на початку червня цього року Карімов змінив тон своїх заяв, погодившись підписати договір про зону вільної торгівлі СНД. Однак наприкінці червня Узбекистан доволі несподівано заявив про свій вихід з Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) – ще одного об’єднання, де Росія відіграє основну роль (іронія полягає у тому, що цей договір був підписаний в Ташкенті у 1992 році).
Азербайджан офіційно повідомив про рішення не вступати до МС. Туркменістан давно вибрав політику самоізоляції і не приймає участі у жодних інтеграційних об’єднаннях.
Вірменія, Молдова і Україна мають статус спостерігачів в Євразійському економічному співтоваристві. Усі ці три країни є членами СОТ, а відтак не можуть вступити до Митного союзу без додаткових переговорів з усіма торговельними партнерами. Більш того, усі вони своїм пріоритетом визначили інтеграцію до Європейського Союзу та створення зони вільної торгівлі з ЄС.
Однак Росія не покидає надії залучити ці країни до тісніших інтеграційних процесів на пост-радянському просторі. При чому тут використовують як “батіг” так і “пряники”.
Основною погрозою у випадку неприєднання до МС називають погіршення режиму взаємної торгівлі. На саміті ЄврАзЕС, який відбувся 20 березня 2012 року, тодішній президент Росії Дмитро Медведєв заявив, що країни-спостерігачі будуть мати проблеми, якщо вони не приєднаються до МС.
Вірменський прем’єр-міністр Тегран Саркісяг заявив, що участь у МС для Вірменії не має сенсу, оскільки країна не має спільних кордонів з іншими країнами МС. Водночас Вірменія більше ніж інші країни схильна співпрацювати з МС. Причина криється у тому, що Вірменія сильно залежить від російського газу і в умовах важкої фінансової ситуації потребує підтримки Росії. Вірменія також має напружену ситуацію зі сусідами і саме тому вона є членом ОДКБ.
Молдова також не має наміру вступати до МС, про що заявив президент Ніколай Тімофті. Країна не має спільного кордону з МС, однак має проблеми із проросійськи налаштованим Придністров’ям та й у самій Молдові проросійські настрої є доволі сильними. Наприкінці квітня цього року у Молдові навіть розпочали збір підписів для проведення референдуму, на який мали б винести питання про приєднання до МС. Згідно з планами ініціативної групи, це референдум потрібно провести 18 листопада 2012 року. За даними ініціаторів групи, вони вже зібрали 229,7 тис. голосів за проведення референдуму при необхідних 200 тисячах. В той же час Молдова досягла значних успіхів в європейській інтеграції, маючи найкращі показники в індексі Східного партнерства. Вона закінчила першу фазу Плану дій щодо візової лібералізації, а також підписала з ЄС договір про єдиний повітряний простір. Молдова упевнено рухається у напрямку європейської інтеграції та наполягає на виведенні російських військ з Придністров’я.
Україна теж не схильна до участі у МС. У жовтні 2011 року Янукович заявив, що Митний союз треба спочатку “помацати руками”, а вже потім вирішувати чи варто приєднуватися чи ні. Поки що головним завданням України є покращення режиму торгівлі з країнами СНД, а не вступ в організацію з наднаціональними органами.
Виступаючи у Ялті Путін наголосив, що “ми завжди в діалозі з нашими партнерами з України, вони знають, що відбувається, оцінюють ситуацію, але остаточний вибір, безумовно, за ними. До речі…, з 2010 року в результаті знижки [на газ], яку отримали наші українські партнери, пільга склала у грошовому виразі 8 мільярдів доларів”. Це прозвучало майже як знущання, оскільки протягом двох останніх років Україна безрезультатно намагається змінити невигідний для України договір. Перспективи України отримати дешевий російський газ у разі вступу в МС є доволі туманними, оскільки Білорусь отримала дешевий газ тільки ціною продажі своєї газотранспортної системи “Газпрому”. Крім того, Росія наполягає на широкій приватизації білоруських активів і тільки таким шляхом Білорусь може отримати кредити для порятунку своєї неефективної економіки.
З іншого боку, українське керівництво наголошує на пріоритетності європейської інтеграції, хоча тут здобутки доволі скромні. 30 березня 2012 р. після п’яти років переговорів Україна і ЄС парафували угоду про асоціацію, а технічне парафування тексту розділу Угоди про асоціацію, який стосується створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі відбудеться 19 липня у Брюсселі. Водночас підписання Угоди про асоціацію відкладено на невизначений термін у зв’язку із політичною ситуацією в країні. У багатьох закрадається підозра, що українське керівництво використовує риторику про європейську інтеграцію лише для того, щоб мати важелі проти Росії.
М’якість заяв Володимир Путіна щодо членства України у Митному союзі та загальне тло його візиту в Україну свідчить про те, що Путін більше не вірить у бажання та спроможність Януковича прислуховуватися до побажань російської сторони.
Демонстративна зустріч з Віктором Медведчуком, палким прихильником інтеграції в МС та запровадження в Україні російської мови як офіційної, свідчить про те, що Росія починає шукати собі інших союзників в Україні, які могли б змінити зовнішній курс України.
