1-го травня українські телеканали дружно показували демонстрації та виступи лідерів комуністів, і зовсім не говорили про самих трудящих: про їх сьогодення та проблеми. Комуністи, на відміну від трудящих, в коаліції з українською владою, де дуже непогано себе почувають, поруч із усіма олігархами, і, в той же час, власниками телеканалів.

Це лише приклад, про що говорять українські медіа і чому вони так говорять. Вибір тем вже давно «по той бік» від критики влади. Основний тренд – поменше про політику та проблеми людей. Вибір героїв теж відповідний.

Така ситуація – наслідок цілком свідомої політики влади. Ця ситуація не просто тимчасово створена. Вона забетонована монополією на ЗМІ тих людей, які залежать від влади, бо мають інші бізнеси і хочуть їх зберегти. Вона утримується різними інструментами, які є в руках влади: від санітарних лікарів, які випадково  дізнаються про шкідливість випромінення телепередавача і закривають опозиційні телеканали в Харкові, або ж податківців, які «не менше випадково» знаходять нелегальні конвертаційні валютні ценри на опозиційному ТВі.

І як би не хотілося Кернесу, Добкіну чи Пшонці пояснювати всі ці речі «бізнесовими проблемами», йдеться про можливість мільйонів українців чути іншу думку, бачити інше відео та зрозуміти альтернативну позицію.А саме це і є те, що називається свободою слова. Яку має відстоювати держава, і яку методичну знищують в Україні.

В цьому сенсі комусь може дивно бачити Україну на одній позиції (130-й) з Південним Суданом за рівнем свободи преси.

Але чимало українських журналістів, які за останні два роки втратили свою роботу через спробу відстояти можливість займатися журналістикою, а не замовленнями та пропагандою, можуть погодитися з міжнародними правозахисниками Freedom House.

Міжнародні експерти вказують на ту ж саму проблему: “Рівень (свободи слова) в Україну з’їхав з 56 до 59 балів, як результат посилення державного контролю над медіа”.

Свобода слова починається з усвідомлення влади, що без неї не можна побудувати довіру між владою та суспіспільством, забезпечити відповідальність та прозорість влади. Проте, її не можна побудувати, допоки мільйони простих людей не зрозуміють, що це не справа журналістів чи експертів із-за кордону, а їх, українців, серйозна потреба і їхня ж справа.